Воєнні злочини: вторгнення Росії в Україну

Цивілізовані країни визнають, що військові злочини є серйозними порушеннями міжнародного гуманітарного права та прав людини. Ті, хто вчиняє такі злочини, мають бути притягнуті до відповідальності. Концепція міжнародного кримінального правосуддя розроблялася багато років.Вчені мають різні думки щодо того, коли саме зародилося міжнародне кримінальне правосуддя.

 Крістофер Кейтл-Холл, колишній юридичний радник Міжнародного бюро Amnesty International, сказав, що до 20 століття  більшість судових процесів за порушення законів війни, в принципі, проводилися за допомогою створення трибуналів., Одна сторона була як правило це була саме державою-переможницею. В юрисдикцію звичайного суду або міжнародного кримінального суду такі судові процеси не входили.

Такі провадження не підпадають під юрисдикцію звичайних судів або Міжнародного кримінального суду. У 1474 році було засновано перший Міжнародний кримінальний суд, щоб судити де Гагенбаха за злочини проти «законів Бога і людей». Він вчинив ряд злочинів під час окупації міста Брайзаха. Цікавим є те, що під час цього судового процесу покарання обвинувачених було пов’язане із вирішенням питання щодо виконання наказів командирів, як і під час 13 Нюрнберзького трибуналу. Але, як відзначив Д. Шварценбегер, з тих пір людству знадобилося більше чотирьох століть, щоб ретельно впоратися з важливою ідеєю формування міжнародної системи кримінального правосуддя..

Величезна кількість жертв і постраждалих серед цивільного населення під час бойових дій Першої світової війни змусила міжнародне співтовариство вжити негайних заходів. Як наслідок, автори Версальського мирного договору включили в документ спеціальний розділ "санкції", який безпосередньо передбачав кримінальну відповідальність воєнних злочинців.   

До Версальського мирного договору всі міжнародні договори згадували про воєнні злочини лише у так званих "положеннях про амністію". Ці статті передбачають офіційне переслідування Вільгельма II з боку держав-переможниць за "порушення священних повноважень договору", і можливість створення спеціального трибуналу для надання виконавцям необхідного правового захисту. У ній брали участь країни-переможниці — США, Велика Британія, Франція, Італія та Японія. Головним питанням, яке хвилювало міжнародну спільноту, була необхідність створення міжнародного трибуналу для розгляду воєнних злочинів, вчинених окремими особами. Насправді спочатку було заплановано створення Міжнародного кримінального суду, конкретною метою якого було притягнення кайзера Німеччини до відповідальності.

Водночас комісія запропонувала притягнути до суду  владу Туреччини, яка була союзником Німеччини під час війни, за злочини проти людства, зокрема геноцид вірмен у 1915 році. Однак ці рекомендації не були виконані, оскільки союзники не хотіли ще більше принижувати Німеччину та побоювалися політичної нестабільності в Туреччині.  У результаті пропозиція про створення Міжнародного кримінального суду не була підтримана

У 1923 році було підписано Лозаннський договір, який офіційно завершив Першу світову війну між Туреччиною та її ворогами.  Відповідно, амністували також винних у геноциді вірмен.

Примітно, що вперше в історії розділ «санкції» розрізняє «головних» військових злочинців та «інших» військових злочинців, яких судитимуть у національних судах (включаючи трибунали) держав-учасниць договору.. Цей поділ воєнних злочинців насамперед відокремив юрисдикцію міжнародного кримінального правосуддя від юрисдикції національних судів.

Міжнародний кримінальний суд - це спеціальний суд, створений для розгляду справ, що виникають відповідно до міжнародного кримінального права. Ці суди мають юрисдикцію щодо міжнародних злочинів, таких як геноцид, воєнні злочини та злочини проти людяності.                                                                                                 Вони поділяються на постійні та спеціальні (тимчасові) суди. Міжнародний кримінальний суд (МКС) є єдиним постійно діючим кримінальним судом.   

До сумнозвісних міжнародних кримінальних трибуналів ad hoc відносяться: -Нюрнберзький військовий трибунал (включаючи Міжнародний військовий трибунал і наступні Нюрнберзькі процеси), створений у 1945 році для переслідування осіб, відповідальних за військові злочини і злочини проти людяності під час Другої світової війни.

-Міжнародний військовий трибунал для Далекого Сходу (Токійський трибунал з військових злочинів) був скликаний у травні 1946 року.

-Міжнародний трибунал щодо Югославії був створений у 1993 році для переслідування воєнних злочинів, скоєних під час конфлікту на Балканах.

-Міжнародний кримінальний трибунал по Руанді був створений у 1994 році для переслідування військових злочинів, скоєних під час геноциду в Руанді. Спеціальний суд по Сьєрра-Леоне (закритий у 2013 році, нині - Спеціальний суд по решті Сьєрра-Леоне) був створений у листопаді 1996 року для переслідування воєнних злочинів і злочинів проти людяності, пов'язаних з громадянською війною в Сьєрра-Леоне.

Тим не менш, створення Міжнародного кримінального суду ad hoc було піддано сильній критиці як прикриття  вибіркової політики великих держав і як алібі для відкладення створення Постійного міжнародного суду на невизначений термін. Вони прийняли низку важливих рішень. Трибунал по колишній Югославії виніс два вироки, а також посилюється тиск на воєнних злочинців, яким Трибунал висунув обвинувачення, про що свідчать арешти, проведені влітку 1997 року. Досвід роботи обох трибуналів, був значною мірою невтішним, насамперед тому, що він неповний і дуже розпливчастим. З іншого боку, він також виявився надзвичайно цінним та інформативним. З'явилася не тільки можливість створення постійного Міжнародного кримінального суду, але й, безсумнівно, він матиме вирішальний вплив на застосування гуманітарного права.

Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії (МТКЮ) - це орган ООН, створений для переслідування і судового розгляду воєнних злочинів, скоєних під час югославського конфлікту. Спеціальний суд розташований у Гаазі, Нідерланди. Заснований Резолюцією Ради Безпеки ООН № 827 від 25 травня 1993 року, він має юрисдикцію щодо чотирьох злочинів, скоєних на території колишньої Югославії з 1991 року: серйозні порушення Женевських конвенцій, порушення законів і звичаїв війни, геноцид і злочини проти 22 людяності. Максимальне покарання - довічне ув'язнення. Різні країни підписали угоди з ООН про виконання тюремних вироків. Загалом було висунуто звинувачення 161 особі, останнє звинувачення було складено в грудні 2004 року  і розпечатано навесні 2005 року. Останній утікач, Горан Хаджич, був заарештований 20 липня 2011 року. Остаточний вирок було винесено 29 листопада 2017 року, а 31 грудня 2017 року орган офіційно припинив своє існування.

Решта функцій МТБЮ, такі як нагляд за виконанням вироків і розгляд апеляційних проваджень, розпочатих після 1 липня 2013 року, перебувають під юрисдикцією органу-правонаступника - Міжнародного механізму, що залишився для кримінальних трибуналів (ММКТ). На момент завершення процесу 12 листопада 1948 року двоє підсудних померли природною смертю, а один, Шумей Окава, був визнаний недієздатним. Всі інші підсудні були визнані винними щонайменше за одним пунктом звинувачення, і семеро з них були засуджені до смертної кари, а 16 - до довічного ув'язнення. Тисячі інших "менших" злочинців були засуджені в національних трибуналах, скликаних союзниками в Азії та Тихому океані, більшість із яких було завершено до 1949 року. Через втручання уряду США трибунали не змогли судити лідерів Імператорської Японії, відповідальних за статтею 731. У 1948 році Генеральна Асамблея ООН вперше визнала необхідність створення постійного міжнародного трибуналу для розгляду злочинів, скоєних після Другої світової війни. На прохання Генеральної Асамблеї Комісія міжнародного права (КМП) розробила два статути на початку 1950-х років, але їх прийняття було відкладено під час холодної війни, що зробило створення міжнародного кримінального суду політично недоцільним

Держави також можуть створювати або використовувати спеціальні національні суди  для судового переслідування військових злочинців. Доведення відомих фактів є загальноприйнятим правилом при переслідуванні військових злочинців. Доказів має бути достатньо для підтвердження вини особи.  У разі визнання винним суд може накласти відповідні покарання, такі як штрафи, позбавлення волі або інші санкції відповідно до відповідних правових положень.

Надзвичайні палати в судах Камбоджі

Це ще один приклад міжнародного трибуналу, створеного за угодою між Організацією Об’єднаних Націй та її державою-членом для забезпечення відповідальності за міжнародні злочини.

 У 1997 році камбоджійський уряд  звернувся до Організації Об'єднаних Націй з проханням про допомогу в судовому переслідуванні високопоставлених лідерів червоних кхмерів.

 У 2001 році камбоджійський парламент прийняв закон про створення суду для розгляду злочинів, скоєних за часів червоних кхмерів (1975-1979), як частини існуючої судової системи Камбоджі.

 У червні 2003 року на прохання Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй підписав угоду з Камбоджею, в якій детально описано, як міжнародне співтовариство підтримуватиме та брати участь у Надзвичайних палатах. Хоча цей спеціальний суд був створений урядом Камбоджі та ООН, він незалежний від них. Це камбоджійський суд з міжнародною участю, який застосовує міжнародні стандарти.

Дивлячись на сьогоднішню ситуацію, можна припустити, що Генеральна Асамблея ООН звернеться до Генерального секретаря з проханням працювати над укладенням угоди про створення подібного органу, відповідального за боротьбу з агресією Росії проти України. Однак такий трибунал не ґрунтуватиметься на обов’язковому рішенні Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй, а ґрунтуватиметься на юрисдикції держави, яка засновує трибунал.

 Крім того, ця модель створення трибуналів є неефективною для подолання імунітету вищих посадових осіб від судового переслідування.

 Також варто додати, що у цій справі саме Камбоджа, країна громадянства підозрюваного, звернулася з проханням про створення такого суду, прийняла необхідне національне законодавство та стала учасником відповідних угод з ООН.

Спеціалізовані судові палати та спеціалізована прокуратура щодо Косово

Цей трибунал, як і два попередніх, є прикладами так званих «гібридних» трибуналів, тобто трибуналів інтегрованих у національну систему правосуддя з міжнародними елементами. Особливістю Спеціалізованих судових палат та спеціалізованої прокуратури щодо Косово є те, що до їх створення органи ООН не були залучені. Поштовхом для цього стала доповідь Комітету з правових питань і прав людини «Нелюдське поводження з людьми та протизаконна торгівля людськими органами в Косові». Спеціалізовані судові палати та спеціалізована прокуратура щодо Косово були створені на підставі угоди між Республікою Косово та Європейським Союзом. Згодом,

3 серпня 2015 року Асамблея Косова внесла зміни до статтю 162 Конституції Косова та прийняла Закон про спеціалізовані палати та спеціалізовану прокуратуру, що санкціонувало їх створення та наділило юрисдикцією щодо злочинів проти людяності, воєнних злочинів, а також інших злочинів і правопорушень згідно із законодавством Косово.

Спеціалізовані палати приєднані до усіх рівнів судової системи в Косово – місцевого суду, апеляційного суду, Верховного суду та Конституційного суду. Вони функціонують відповідно до косовських законів, а також звичаєвого міжнародного права та міжнародного права прав людини. Таким чином, така модель, ймовірно, матиме відношення до здійснення внутрішньої кримінальної юрисдикції та відрізнятиметься від умов, які вимагали б створювати Спецтрибунал.

Слід зазначити, однак, що судове переслідування військових злочинців може зіткнутися з різними проблемами та перешкодами. Приклади включають недостатню співпрацю з порушниками закону, політичну чи правову ситуацію та відсутність надійної міжнародної правової системи. Однак це не звільняє держави від обов’язку переслідувати військові злочини, а непередбачуваність суспільних процесів не є виправданням для безкарності.

Важливо належним чином поважати права жертв військових злочинів і забезпечувати прозорі, справедливі та неупереджені процеси судового переслідування. Це, зокрема, забезпечення права на захист, доступ громадськості до інформації, захист свідків, співпраця з міжнародними судовими органами. За відсутності належного судового переслідування важливо, щоб міжнародне співтовариство продовжувало забезпечувати притягнення до відповідальності та нагадувати винуватцям військових злочинів, що вони не залишаться безкарними. Міжнародні організації, такі як Організація Об’єднаних Націй (ООН) та організації громадянського суспільства, повинні пам’ятати про ці зобов’язання та відігравати важливу роль у  підтримці судового переслідування воєнних злочинців.

Загалом, міжнародно-правовий механізм у вигляді спеціального міжнародного трибуналу має три варіанти:

- Варіант 1: Україна підписує угоду з ООН про створення Спеціального суду.

- Варіант 2: між демократичними державами підписується багатостороння міжнародна конвенція про створення спеціального суду.

- Варіант 3: Спеціальний суд створюється як європейський суд, що діє відповідно до внутрішнього законодавства та юрисдикції України, за участю міжнародних суддів та прокурорів.

Наразі Україна активно розробляє варіанти запровадження такого спеціального суду. Перший варіант не є реалістично здійсненним з огляду на дії Росії та її здатність накладати вето на резолюції в Раді Безпеки ООН. Натомість, якщо розглядати другий і третій варіанти, то їхні перспективи видаються більш реалістичними і можуть бути реалізовані в найближчому майбутньому. Більше того, ці варіанти вже мають проміжні результати.

Однак, жоден із розглянутих трибуналів не може бути автоматично використаний як приклад щодо російської агресії проти України. Більше того, відмінності між існуючою ситуацією та всіма використаними прикладами інколи настільки значні, що навіть проведення аналогій вимагає великої обережності. Водночас кожна модель створення трибуналу може передбачати певні рішення щодо можливих правових підстав для створення трибуналу щодо злочинів агресії Російської Федерації проти України. Насправді це дуже складний і багаторівневий процес, який може відрізнятися в кожному окремому випадку залежно від правових, політичних і міжнародних обставин.