Внутрішньо переміщені особи (ВПО)

У ХХ столітті світ зіткнувся з проблемою існування  внутрішньо переміщених осіб (далі – ВПО).Звісно, ​​це не стосувалося України, і ніхто б не міг подумати, що Україна буде завалена цим питанням після незалежних виборів у 1991 році.

На початок 2014 року, , події на Майдані, все це  призвело до того, що на території української держави  населення має негативний відтінок «внутрішньо переміщені особи». У березні 2014 року  тисячі людей були змушені покинути свої постійні домівки, можливо, назавжди. З 24 лютого 2022 року питання ВПО для України стало ще гостріше. Адже воєнне втогрнення поширилось не тільки на Донецьку та Луганську області, а й на інші території, а одже внутрішньо переміщених осіб стає дедалі більше. Людям  природньо втікати від небезпеки і шукати прихистку у більш сприятливих місцях.

Внутрішньо переміщені особи (ВПО) є людьми, які змушені залишити свої домівки через конфлікти, насильство або правову нестабільність, але залишаються всередині меж держави та не мають статусу біженців. Згідно УВКБ ООН (агентство ООН у справах біженців), внутрішньо-переміщені особи – це люди, котрі вимушені були змінити своє постійне місце проживання в межах держави через загрозу своєму життю та здоров’ю. Вони залишаються під захистом уряду та мають усі права на захист згідно з міжнародним законодавством з прав людини. Поняття Internally displaced persons (IDPs) застосовується для групи внутрішньо переміщених осіб у міжнародному праві. Керівні принципи щодо внутрішньо переміщених осіб визначають внутрішньо переміщених осіб як людей, які були змушені покинути свою батьківщину внаслідок військового конфлікту, масштабного насильства та порушень прав людини, природних чи техногенних катастроф, але які залишаються в країніб в межах держави не перетинаючи кордони.

Україна має значну кількість внутрішньо переміщених осіб, засновані на даних Організації Об'єднаних Націй (ООН), кількість ВПО в Україні становить більше 1,5 мільйонів осіб.

Правові питання, з якими стикаються ВПО в Україні, включають доступ до житла, соціальних послуг та працевлаштування. Уряд України зобов'язаний забезпечити захист та допомогу внутрішньо переміщеним особам, але у багатьох випадках доступ до житла, освіти та медичних послуг лишається обмеженим. Діти, підлітки та жінки є особливо вразливими в цьому відношенні, зокрема ті, що мають інвалідність або є  одинокими матерями.

Держава разом з інституціями має фундаментальний вплив на врегулювання питання вимушеного внутрішнього переміщення в контексті збройного конфлікту. Компетентні органи мають основний обов'язок і відповідальність щодо створення умов, а також забезпечення засобів повернення внутрішньо переміщених осіб до місць проживання добровільно, в безпеці та з гідністю, або добровільного переселення в іншу частину країни. Державні органи влади повинні сприяти реінтеграції внутрішньо переміщених осіб, оскільки,  національна відповідальність в ситуаціях вимушеного внутрішнього переміщення включає такі елементи:

Øзапобігання внутрішнього переміщення та мінімізація його негативних наслідків;

 Ø підвищення національної обізнаності щодо проблеми;

 Ø збір даних про кількість та стан ВПО;

 Ø підтримка навчання правам ВПО;

 Ø створення нормативно-правової бази щодо захисту прав ВПО;

 Ø розробка національної політики щодо внутрішнього переміщення;

 Ø призначення інституційного координаційного центру з питань ВПО;

Ø заохочення національних правозахисних інституцій до вирішення проблеми внутрішнього переміщення;

 Ø забезпечення участі ВПО у прийнятті рішень;

Ø виділення достатніх ресурсів для вирішення проблеми внутрішнього переміщення;

 Ø співпраця з міжнародним співтовариством, коли національний потенціал для вирішення питань ВПО є недостатнім.

Національні владні органи є відповідальними за вирішення питань та забезпечення благополуччя ВПО. Тож, Керуючись Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», то «…ВПО мають право на:

 - отримання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням; - голосування на виборах Президента України, народних депутатів України, місцевих виборах та референдумах шляхом зміни місця голосування; - єдність родини;

- інформацію про долю та місцезнаходження зниклих членів сім’ї та близьких родичів;

- безпечні умови життя і здоров’я;

- достовірну інформацію про наявність загрози для життя та здоров’я на території її покинутого місця проживання, а також місця її тимчасового поселення, стану інфраструктури, довкілля, забезпечення її прав і свобод;

 - створення належних умов для її постійного чи тимчасового проживання;

 - сприяння у переміщенні її рухомого майна;

 - сприяння у поверненні на попереднє місце проживання;

 - забезпечення лікарськими засобами у випадках та порядку, визначених законодавством;

 - надання необхідної медичної допомоги в державних та комунальних закладах охорони здоров’я;

 - влаштування дітей у дошкільні та загальноосвітні навчальні заклади;

 - отримання соціальних та адміністративних послуг за місцем перебування;

 - проведення державної реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання за місцем перебування;

 - отримання гуманітарної та благодійної допомоги тощо».

Відповідно до законодавства України: «Внутрішньо переміщена особа зобов’язана:

- дотримуватися Конституції та законів України, інших актів законодавства;

- протягом 10 днів з дня прибуття до нового місця проживання повідомляти про зміну місця проживання структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, державних адміністрацій, виконавчих органів міських рад за новим місцем проживання;

 - у разі добровільного повернення до покинутого постійного місця проживання внутрішньо переміщена особа зобов’язана повідомити про це структурний підрозділ з питань соціального захисту населення за місцем отримання довідки не пізніш як за три дні до дня від’їзду;

- у разі виявлення подання внутрішньо переміщеною особою завідомо неправдивих відомостей для отримання довідки про взяття на облік відшкодувати фактичні витрати, понесені за рахунок державного та місцевого бюджету внаслідок реалізації прав, передбачених цим Законом;

 - ВПО зобов’язана виконувати інші обов’язки, визначені Конституцією та законами України».

Управлінням Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини Управління Верховного комісара ООН з прав людини відзначає сім позитивних кроків, здійснених Україною в інтересах прав людини:

1) Створення правової бази для забезпечення доступу до реєстрації  народження та смерті;

2) Закон «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти».

3) Криміналізація насильницьких зникнень.

4) Методологія моніторингу та оцінювання стану реалізації Національної стратегії у сфері прав людини та Плану дії з її реалізації.

5) Практика Верховного Суду України щодо відновлення прав населення постраждалого від конфлікту.

6) ВПО отримали такі самі права на доступ до соціального житла, як і інші вразливі групи.

7) Стратегія та План заходів щодо ВПО Україна прийняла ряд законодавчих актів, що врегулюють питання захисту внутрішньо переміщених осіб. Наприклад, Закон України "Про внутрішньо переміщених осіб", Генеральна угода про припинення вогню, що була підписана у Мінську у вересні 2014 року, та Рамкові угоди з провідними міжнародними організаціями про захист внутрішньо переміщених осіб.

Проте, в багатьох випадках ці законодавчі акти залишаються недостатніми для ефективної захисту прав ВПО в Україні. Уряд повинен забезпечити ліквідацію бар'єрів, що перешкоджають внутрішньому переміщенню осіб, забезпечивши доступ до житла, медичних послуг та освіти.

Становлення ефективного механізму захисту прав внутрішньо переміщених осіб є важливим завданням в умовах сучасної України. Відповідальність за це спирається на всі рівні влади та міжнародні організації, що працюють у країні. У разі правопорушень, ВПО мають можливість звернутися за допомогою до відповідних органів уряду, міжнародних організацій або наданням правової допомоги.

Перед Україною стоїть важливе завдання  і зараз воно виконується. Йдеться про створення безпечного середовища для життя жертв збройних конфліктів. Проте, незважаючи на прийняття ще з  2014 року ряду нормативних актів, питання соціального захисту та забезпечення внутрішньо переміщених осіб залишається невирішеним.