Гуманітарна допомога

Гуманітарна допомога в умовах збройного конфлікту має свої особливі правові аспекти, включаючи доступ до гуманітарної допомоги та захист гуманітарних працівників. Основні правові норми, які регулюють гуманітарну допомогу, включають: міжнародне гуманітарне право (МГП); відповідність гуманітарного діалогу; захист гуманітарних працівників.

МГП визначає правила, що регулюють захист осіб, які не беруть участі в збройних конфліктах, таких як цивільні та внутрішньо переміщені особи. Воно забезпечує захист цивільного населення, їх прав та гуманітарну допомогу, зокрема шляхом забезпечення безперешкодного доступу до гуманітарної допомоги та надання захисту гуманітарних працівників. Загалом, у міжнародній практиці проведення гуманітарних операцій виділяють базові напрями дій, ступінь важливості та пріоритет яких розрізняється за ієрархією та масштабами: пошук і порятунок; надання притулку; забезпечення харчуванням; постачання питної води; медичне та соціальне забезпечення; захист від насильства та залякування.

Особливо важливим є гуманітарне сприяння з боку неупереджених гуманітарних організацій, спрямоване на зниження вразливості об'єктів життєдіяльності та задоволення потреб населення, що постраждало внаслідок збройного конфлікту. Практична результативність гуманітарних дій залежить від можливості негайного та безперешкодного доступу до тих, хто має потребу, однак, існують деякі принципові правові обмеження.                                                             Насамперед, колективна допомога згідно зі ст.70 п.1 Додаткового протоколу I повинна надаватися лише за згодою між конфліктуючими сторонами, зацікавленими у проведенні таких операцій. Відповідність гуманітарного діалогу вимагає від усіх воюючих сторін надання безперешкодного доступу до гуманітарної допомоги для потребуючих осіб. Це означає, що воюючі сторони мають дозволити безперешкодний доступ до гуманітарних організацій, постачальників гуманітарної допомоги та гуманітарних працівників для надання необхідної допомоги.

При цьому гуманітарна діяльність має вестись за узгодженням усіх зацікавлених сторін (Женевські конвенції, загальні ст. 9, 10). Так, резолюція 46/182 Генеральної Асамблеї ООН (принцип 3), присвячена посиленню координації екстреної допомоги, вказує на необхідність такої згоди навіть для Міжнародного Комітету Червоного Хреста (МКЧХ), мандатом якого є офіційне звернення по допомогу. Однак, на жаль, як свідчать , зокрема, події російсько-української війни цього не завжди достатньо, щоб подолати ігнорування норм міжнародного гуманітарного права російською стороною, яка вважає себе носієм істини останньої інстанції і не дбає про долю жертв.

Вивчаючи та аналізуючи ЗМІ, які висвітлюють війну в Україні, можна беззаперечно стверджувати, що підстави виникнення проблем із гуманітарним доступом цілковито виникають через збройну агресію росії. Адже постійні обстріли та відсутність змоги добратися до територій, які потребують гуманітарної допомоги, спричиняють гуманітарні катастрофи, які забирають безліч життів мирного населення, а вирішення цих проблем з правої точки зору, на жаль, недієві.

Гуманітарні працівники, які займаються наданням гуманітарної допомоги, мають право на захист від будь-яких форм насильства або ворожого ставлення. Міжнародні норми, такі як Женевські конвенції і Додаткові протоколи, забезпечують цей захист та надають правила для поведінки в конфліктних ситуаціях. Важливо підкреслити, що згідно норм міжнародного гуманітарного права можна вдатися лише для тимчасового обмеження пересування співробітників, які надають гуманітарну допомогу в ситуації, коли операції з надання гуманітарної допомоги вже були схвалені , а пропозиція про надання послуг може бути відкинута в тому випадку, якщо в них відсутня потреба, або коли пропонована в рамках послуг діяльність не є гуманітарною за своїм характером, або якщо пропозиція виходить від організації, яка не є об'єктивною або гуманітарною. Інших підстав, які б виправдовували відмову надати згоду на проведення операцій щодо надання гуманітарної допомоги як такої, не передбачено. Однак, на жаль, ми, обороняючи свою територію, маємо справу з нецивілізованою у всіх сенсах державою. Так, наприклад, підрив греблі Каховської ГЕС, що спричинив екологічну та гуманітарну катастрофу в Україні до глобальних масштабів загострив також проблему відсутності доступу до постраждалих на окупованих територіях. Росія відхила запит ООН про доступ до територій, затоплених через прорив каховської дамби В результаті зафіксовано тяжкі наслідки, зокрема випадки загибелі людей.

Організація Об'єднаних Націй (ООН) та міжнародні гуманітарні організації, такі як Червоний Хрест, також грають важливу роль у забезпеченні доступу до гуманітарної допомоги та захисту гуманітарних працівників. Вони співпрацюють з воюючими сторонами, місцевими органами влади та іншими зацікавленими сторонами, щоб забезпечити безперешкодний доступ до потрібних ресурсів і надати захист працівникам, що надають допомогу. Обсяг послуг, що пропонуються неупередженою гуманітарною організацією, слід тлумачити як той, що включає гуманітарну діяльність в цілому. Вона, очевидно, включає як надання допомоги, так і надання захисту. Таким чином, гуманітарна діяльність прагне захистити життя людей та забезпечити їхню безпеку або відновити та підтримати психічний та фізичний добробут тих, хто постраждав від збройного конфлікту. Окремо варто зазначити проблеми сексуального насильства, пов’язаного з збройними конфліктами, що особливо актуально для України сьогодні, адже фіксуються масові випадки вчинення військовослужбовцями рф сексуального насильства щодо цивільного населення на території. Більше того, гуманітарна діяльність має проводитися на користь усіх осіб, яким у зв'язку із збройним конфліктом може знадобитися допомога та (або) захист. Це означає, що держави не можуть обмежувати гуманітарну діяльність одним лише цивільним населенням. Така діяльність може також проводитися на користь поранених та хворих бійців, військовополонених, осіб, які з інших підстав були позбавлені волі у зв'язку із збройним конфліктом тощо. Проте на жаль гуманітарні організації, зокрема Червоний Хрест дискредитують себе не виконуючи своїх посередницьких функцій і навіть допомагаючи вчиняти гуманітарні злочини на кшталт викрадення дітей або ж прирівнюючи дії країни агресора росії до дій країни яка захищає свою територію Україну. Такі дії підривають  довіру до гуманітарних організацій як в Україні так і в усьому світі.

Також не варто забувати, що зобов'язання забезпечувати операції з надання гуманітарної допомоги та сприяти їх проведенню можуть стосуватися не лише сторін у збройному конфлікті, але й інших суб'єктів. Це означає, що держава, яка не є стороною в конфлікті, однак, через її територію неупереджена гуманітарна організація потребує здійснити транзит, щоб опинитися в зоні конфлікту - має його санкціонувати.

Слушною є пропозиція, передовсім, вітчизняних науковців в сфері міжнародного гуманітарного права, доповнити Статут МКС та передбачити кримінальну відповідальність за відмову у наданні гуманітарного доступу з боку окупаційної влади, якщо населення гостро потребує допомоги, а життя та здоров’я через дії окупантів під загрозою. Норми щодо надання гуманітарної допомоги потребують кодифікації у формі прийняття конвенції, в якій необхідно передбачити правила щодо гуманітарного доступу в окуповані регіони. Було б доцільно прийняти П'яту Женевську конвенцію та протокол до неї про надання гуманітарної допомоги, а також – конвенцію щодо гуманітарної допомоги постраждалим в результаті надзвичайної ситуації природного або техногенного характеру та протоколу до неї. На часі також запровадження інноваційних підходів до надання гуманітарної допомоги, які б довели свою ефективність та постійно вдосконалювалися з врахуванням нових світових реалій.

Наслідком безлічі жахливих прикладів порушення міжнародного гуманітарного права, які ми спостерігаємо з лютого 2022 року, стали питання про відповідальність за порушення, в них – і необґрунтовані очікування, й скептицизм. Іншими словами, існує гостра потреба у розумінні необхідності покарання за військові злочини та механізму відповідальності за порушення  міжнародного гуманітарного права.